«ЙОГО ШЛЯХ БУВ ДОВГИЙ, ЯКЩО ГОВОРИТИ РОЗШИРЕНО ТА ВІДВЕРТО – ТО ВИЙДЕ КНИЖКА…»
Війна забрала життя ще одного нашого земляка. Це наші найболючіші, найтрагічніші втрати. Олександр Ашихмін до останнього боронив нашу землю від російських окупантів, але загинув виконуючи бойове завдання під Бахмутом.
Народився Олександр (він же Термік, за позивним – Татар) в місті Гайворон 06 лютого 1980 року. В період з 1987 по 1996 роки навчався в Гайворонській середній школі №5, займався спортом. У 12 років залишився сиротою. Добрий, ніколи не підводив. Був лідером, мав загострене відчуття справедливості. Це людина, на яку можна було покластися. Після закінчення школи навчався в Гайворонському СПТУ №35. Проходив службу в армії в м.Миколаїв. Згодом переїхав жити до Києва.
Повноцінний учасник Майдану 2013 року, де і отримав першу контузію від шумової гранати. З початком війни Олександр не зміг сидіти дома, тож залишивши дружину та двох дітей пішов добровольцем у 2015 році захищати Батьківщину. До 2017 року на Донеччині був розвідником 11-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь».
З початком повномасштабного вторгнення росії в житті Олександра розпочався новий бій довжиною у 9 місяців: Ірпінь, Буча, Гостомель, Сєвєродонецьк, Херсонський та Запоріжський напрямок, Бахмут…. 17 січня 2023 дружині зателефонував комбат: «Татар загинув..».
На своєму рахунку має безліч державних нагород. Він був і залишиться в наших серцях не тільки Захисником, а справжньою легендою.
«Про нього можна писати вічність. Він мега позитивний та добрий. З дитинства його шлях був не легкий. Але він не зламався, а довів всім, що незважаючи ні на що, він виріс порядною та крутою людиною. Він приклад для багатьох».
«Плачу та згадую все своє дитинство. Картоплю на багатті, сало з хлібом. Саньок, ну як так, дивлячись на тебе в формі, я завжди гордилася, що знаю тебе. Ти був еталоном мужності!».
Війна забрала життя ще одного нашого земляка. Це наші найболючіші, найтрагічніші втрати. Олександр Ашихмін до останнього боронив нашу землю від російських окупантів, але загинув виконуючи бойове завдання під Бахмутом.
Народився Олександр (він же Термік, за позивним – Татар) в місті Гайворон 06 лютого 1980 року. В період з 1987 по 1996 роки навчався в Гайворонській середній школі №5, займався спортом. У 12 років залишився сиротою. Добрий, ніколи не підводив. Був лідером, мав загострене відчуття справедливості. Це людина, на яку можна було покластися. Після закінчення школи навчався в Гайворонському СПТУ №35. Проходив службу в армії в м.Миколаїв. Згодом переїхав жити до Києва.
Повноцінний учасник Майдану 2013 року, де і отримав першу контузію від шумової гранати. З початком війни Олександр не зміг сидіти дома, тож залишивши дружину та двох дітей пішов добровольцем у 2015 році захищати Батьківщину. До 2017 року на Донеччині був розвідником 11-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь».
З початком повномасштабного вторгнення росії в житті Олександра розпочався новий бій довжиною у 9 місяців: Ірпінь, Буча, Гостомель, Сєвєродонецьк, Херсонський та Запоріжський напрямок, Бахмут…. 17 січня 2023 дружині зателефонував комбат: «Татар загинув..».
На своєму рахунку має безліч державних нагород. Він був і залишиться в наших серцях не тільки Захисником, а справжньою легендою.
«Про нього можна писати вічність. Він мега позитивний та добрий. З дитинства його шлях був не легкий. Але він не зламався, а довів всім, що незважаючи ні на що, він виріс порядною та крутою людиною. Він приклад для багатьох».
«Плачу та згадую все своє дитинство. Картоплю на багатті, сало з хлібом. Саньок, ну як так, дивлячись на тебе в формі, я завжди гордилася, що знаю тебе. Ти був еталоном мужності!».