🫡 У день, коли наші діти відкривають нову сторінку у світі знань, варто нагадати про тих, завдяки кому є можливість сісти за парти хоча б онлайн і вивчати свою історію, традиції, на своїй мові і на рідній землі.
🕯 29 серпня у День пам'яті за всіма загиблими у російсько-українській війні, напередодні 1 вересня неподалік села Миролюбівка було відкрито пам'ятний знак на честь бійців 17-ї танкової. Два роки тому на цьому місці загинуло 8 визволителів Херсонщини.
🇺🇦 Це вже другий меморіал у нашій громаді, відкритий завдяки ініціативі і кропіткій роботі родичів та друзів загиблих. Тут бійцями був виконаний останній наказ, тут розчинився у жаркому повітрі війни їх останній подих... Тут вони залишилися назавжди і сюди хочеться приходити і слухати, як говорять дерева... Вони все бачили....
🇺🇦 Ми завжди з відкритим серцем підтримуємо такі ініціативи і за потреби — долучаємося, як цього разу. Таких меморіальних пам'ятників, знаків, монументів, алей має бути багато. Щоб пам'ять постійно повертала до тих подій. Щоб наші діти і онуки знали свою історію. Щоб ніколи не забути і не пробачити.
😔 Далі — спогади, зібрані командою "ТРК "Рудана" Кривий Ріг...
💬 «29 серпня 2022 року ми висунулись у напрямку Миролюбівки, мав початися штурм. Опівдні розмістилися у цій лісосмузі. Довго чекали на підкріплення. Тут лишилось перше відділення з командиром взводу і деякі суміжні підрозділи, офіцери і сержанти. Росіяни запустили над нами «пташок». Близько 17.50 вони вдарили по краю посадки. Дві-три «градини» прилетіли саме в кут. Хлопці загинули одразу. Комвзводу Дмитро Корячко, командир першого відділення Віталій Власов і ще 6 бійців полягли. Четверо з них – піхотинці 17-ї танкової бригади», - по хвилинах згадує події того дня побратим Анатолій Баліцький.
▪️Побратимські відносини у взводі були міцними і базувались на взаємній довірі. Комбат був суворий, вимогливий, тому все поставлено було чітко. Хлопці були дуже гарні, - згадує побратим.
💬«Мали розпочати цей штурм разом з 128-ю гірсько-штурмовою бригадою, але через обстріл нам тоді довелося відійти на одну лісосмугу назад, щоб евакуювати поранених. Загиблих ми не могли забрати доволі довго через шалені обстріли. Першого забрали лише 8 вересня. Машина була геть далеко – за півтора кілометра. Тіла хлопців несли на ношах», - розповідає Анатолій.
▪️31 серпня була нова спроба, тоді ж загинув Андрій Шульга – російська міна розірвалася прямо біля нього. Хлопцям довелося повернутися. Решту тіл військові забрали вже 18 вересня. За три дні до того бригада пішла на новий штурм - селище Потьомкіне і далі.
▪️Ковальова Ірина – мама молодшого лейтенанта Дмитра Корячка. Жінка вказує рукою на братську могилу, яку місцеві мешканці самі спорудили після загибелі хлопців. Там селяни поховали рештки тіл, які неможливо було ідентифікувати... (с)
💬«Влітку 2023 року мені наснився мій син і таким серйозним командним тоном, прямо офіцерським, сказав: «Викарбуйте наші імена». Я була розгублена і не розуміла, де і що треба зробити. Але коли 23 вересня ми з побратимом Анатолієм приїхали сюди вперше, стало ясно, що пам‘ятний знак треба ставити тут», - згадує мама командира взводу.
▪️14 жовтня на місце загибелі військових приїхали майже всі рідні. Роздивилися, почали займатися проєктом. Бо спочатку мали на думці лише Хрест. Зупинились на карті України, оздобленій фотографіями їхніх синів.
💬...Зібрали кошти, долучилось дуже багато друзів і побратимів. І ось сьогодні маємо результат наших зусиль. Намагались, щоб це було гідно наших героїв», - каже пані Ірина.
▪️На пам‘ятній стелі викарбувані імена синів Криворіжжя Дмитра Корячка, Віталія Власова, Павла Ліхмана і Андрія Шульги. Поруч з ними - фото Олександра Руська із Запорізької області, Сергія Рєзніка – з Кам‘янського, Андрія Погорняца та Сергія Осняча з Васильківського району.
▪️Втомлено дивляться на їхні обличчя виснажені горем матері, дружини і рідні. Тепер вони достеменно знають - остання воля комбата виконана, а спомин про хлопців житиме..."
https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=955494023257902&id=100063919397797&mibextid=oFDknk&rdid=ktP0zwD86pPNKJah
🕯 29 серпня у День пам'яті за всіма загиблими у російсько-українській війні, напередодні 1 вересня неподалік села Миролюбівка було відкрито пам'ятний знак на честь бійців 17-ї танкової. Два роки тому на цьому місці загинуло 8 визволителів Херсонщини.
🇺🇦 Це вже другий меморіал у нашій громаді, відкритий завдяки ініціативі і кропіткій роботі родичів та друзів загиблих. Тут бійцями був виконаний останній наказ, тут розчинився у жаркому повітрі війни їх останній подих... Тут вони залишилися назавжди і сюди хочеться приходити і слухати, як говорять дерева... Вони все бачили....
🇺🇦 Ми завжди з відкритим серцем підтримуємо такі ініціативи і за потреби — долучаємося, як цього разу. Таких меморіальних пам'ятників, знаків, монументів, алей має бути багато. Щоб пам'ять постійно повертала до тих подій. Щоб наші діти і онуки знали свою історію. Щоб ніколи не забути і не пробачити.
😔 Далі — спогади, зібрані командою "ТРК "Рудана" Кривий Ріг...
💬 «29 серпня 2022 року ми висунулись у напрямку Миролюбівки, мав початися штурм. Опівдні розмістилися у цій лісосмузі. Довго чекали на підкріплення. Тут лишилось перше відділення з командиром взводу і деякі суміжні підрозділи, офіцери і сержанти. Росіяни запустили над нами «пташок». Близько 17.50 вони вдарили по краю посадки. Дві-три «градини» прилетіли саме в кут. Хлопці загинули одразу. Комвзводу Дмитро Корячко, командир першого відділення Віталій Власов і ще 6 бійців полягли. Четверо з них – піхотинці 17-ї танкової бригади», - по хвилинах згадує події того дня побратим Анатолій Баліцький.
▪️Побратимські відносини у взводі були міцними і базувались на взаємній довірі. Комбат був суворий, вимогливий, тому все поставлено було чітко. Хлопці були дуже гарні, - згадує побратим.
💬«Мали розпочати цей штурм разом з 128-ю гірсько-штурмовою бригадою, але через обстріл нам тоді довелося відійти на одну лісосмугу назад, щоб евакуювати поранених. Загиблих ми не могли забрати доволі довго через шалені обстріли. Першого забрали лише 8 вересня. Машина була геть далеко – за півтора кілометра. Тіла хлопців несли на ношах», - розповідає Анатолій.
▪️31 серпня була нова спроба, тоді ж загинув Андрій Шульга – російська міна розірвалася прямо біля нього. Хлопцям довелося повернутися. Решту тіл військові забрали вже 18 вересня. За три дні до того бригада пішла на новий штурм - селище Потьомкіне і далі.
▪️Ковальова Ірина – мама молодшого лейтенанта Дмитра Корячка. Жінка вказує рукою на братську могилу, яку місцеві мешканці самі спорудили після загибелі хлопців. Там селяни поховали рештки тіл, які неможливо було ідентифікувати... (с)
💬«Влітку 2023 року мені наснився мій син і таким серйозним командним тоном, прямо офіцерським, сказав: «Викарбуйте наші імена». Я була розгублена і не розуміла, де і що треба зробити. Але коли 23 вересня ми з побратимом Анатолієм приїхали сюди вперше, стало ясно, що пам‘ятний знак треба ставити тут», - згадує мама командира взводу.
▪️14 жовтня на місце загибелі військових приїхали майже всі рідні. Роздивилися, почали займатися проєктом. Бо спочатку мали на думці лише Хрест. Зупинились на карті України, оздобленій фотографіями їхніх синів.
💬...Зібрали кошти, долучилось дуже багато друзів і побратимів. І ось сьогодні маємо результат наших зусиль. Намагались, щоб це було гідно наших героїв», - каже пані Ірина.
▪️На пам‘ятній стелі викарбувані імена синів Криворіжжя Дмитра Корячка, Віталія Власова, Павла Ліхмана і Андрія Шульги. Поруч з ними - фото Олександра Руська із Запорізької області, Сергія Рєзніка – з Кам‘янського, Андрія Погорняца та Сергія Осняча з Васильківського району.
▪️Втомлено дивляться на їхні обличчя виснажені горем матері, дружини і рідні. Тепер вони достеменно знають - остання воля комбата виконана, а спомин про хлопців житиме..."
https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=955494023257902&id=100063919397797&mibextid=oFDknk&rdid=ktP0zwD86pPNKJah