Зняття недоторканності з Дубневича цікаве з декількох причин.

1. У "монобільшості" немає своїх 226 голосів за зняття недоторканності - затримання, арешт та притягнення до кримінальної відповідальності. Цікава позиція депутатів, які ще недавно голосували за кандидатуру генерального прокурора, а тепер не підтримують його подання. Адже нинішнє керівництво ГПУ поки не підривало довіру до себе.

Чи може вони не вірять у результативне розслідування, бо знають, щось чого ми не знаємо. Адже як виглядають тепер колишні депутати, які голосували за зняття недоторканності своїх колег, вина яких так і не була доведена у встановленому законом порядку.

2. Це перший нардеп нинішнього скликання, щодо якого ВР дала згоду на зняття недоторканності. Починаємо стежити за розвитком подій. Ця справа буде маркером змін або їх відсутності.
Я нагадаю з кого знімало недоторканність попереднє скликання ВР: Бакулін, Добкін, Розенблат, Поляков, Довгий, Новинський, Онищенко, Мосійчук, Клюєв, Мельничук, Савченко.
Результати ви знаєте самі. Обвинувальних вироків немає.

Чи э переспектива засудити журналістів, які оприлюднили переписку народного обранця з повіями? Оскільки розпочалась дуже цікава дискусія про межі приватності у роботі преси і попереду можливі кримінальні провадження та суди, я вирішила вам розповісти про позицію Європейського суду з прав людини щодо цього та що встановлюють міжнародні нормативно правові акти.

Оскільки фото переписки було зроблено щодо публічної особи і політика на робочому місці, в робочий час, в приміщенні, в якому на законних підставах ЗМІ ведуть трансляцію і про це всім відомо, то позиція про порушення права на приватність в цій ситуації - некоректна. Йдеться наразі не про приватне життя, а про якість виконання своїх обов"язків. Тому міжнародна судова практика в таких ситуаціях виправдовує доцільність подібних публікацій необхідністю контролювати представників влади та інформувати суспільство про те, як вони виконують свою роботу і чим займаються на робочому місці.

Європейський суд оцінює втручання преси у приватне життя насамперед з точки зору інформативності. Тобто, наскільки було значущим і виправданим вторгнення в особисте життя особи в інтересах інформування громадськості.
При цьому ЄСПЛ не раз відзначав, що «публічні особи" не
можуть розраховувати на той же рівень захищеності свого приватного життя, як всі інші люди, в силу характеру своєї
діяльності.

А ось що встановлює Декларація про свободу політичних дискусій в ЗМІ від 2004 року:

Політичні діячі вирішили заручитися суспільною довірою і погоджуються стати об'єктом суспільної політичної дискусії, а значить, суспільство може здійснювати за ними жорсткий контроль, критикувати в ЗМІ те, як вони виконували або виконують свої обов'язки.

Державні посадові особи повинні погодитися стати об'єктом громадського контролю та критики, зокрема за допомогою ЗМІ, щодо того, як вони виконують або виконували свої обов'язки, оскільки це необхідно для забезпечення гласного і відповідального виконання ними своїх повноважень.

Політичні діячі не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами, і тому відповідно до норм національного законодавства за критику політичних діячів до ЗМІ не повинні застосовуватися більш суворі міри покарання. Цей принцип також застосовується до посадових осіб;

Відповідно до ст. 8 Конвенції приватне і сімейне життя політичних діячів і державних посадових осіб повинно бути захищеним від освітлення в ЗМІ. Однак інформація про їхнє приватне життя може бути поширена тоді, коли є суспільний інтерес безпосередньо щодо того, як вони виконували або виконують свої обов'язки, з урахуванням необхідності уникати завдання непотрібної шкоди третім особам. У разі, якщо політичні діячі та посадові особи звертають увагу суспільства на ті чи інші сторони свого приватного життя, ЗМІ мають право контролювати ці сфери.

На жаль, безпека держави і державні процеси часто залежать від повій.

Вічна тема, вічний гачок, на якому спецслужби тримають державних мужів, і вічна непереборна домінанта тіла над розумом.

От скажімо, в попередньому скликанні були депутати-революціонери, які теж користувались послугами повій. Журналісти це не викрили, але викрили інші служби. І потім ці нардепи з"являлись і зникали в медійному просторі та в житті держави тоді, коли це було потрібно держателям компромату.

Через занадто стрімкі соціальні ліфти в Україні багато депутатів,в принципі, не розуміють де вони знаходяться і якою владою наділені. Тому, маленький лікнеп. За вами стежать. Стежать всі. В тому числі ФСБ. І фотокамери наших вітчизняних журналістів - це найменша біда, яка з вами і, через вас, з нами - може трапитись.
Тож, сміх сміхом, секс сексом, але завершитись це може роботою на держателя компромата з країни-агресора.

Людина, яка не дбає за власну безпеку, навряд чи подбає про державну - не тому, що не хоче, а тому що не знатиме як. Ба більше, всі ми з вами залежимо від людських слабкостей тих, хто приймає державні рішення. Тому, коли людина займає відповідальну державну посаду, її особисте життя і слабкості - це не лише її життя, це дуже часто безпека держави.

Без палаючих шин розслідування не рухається.

Хто знає специфіку українських маленьких містечок та районних центрів, той добре розуміє, що начальник місцевої поліції та місцевий прокурор - це більше, ніж в Києві депутат чи міністр, бо це місцевий цар, бог та властєлін світу. Місцевим царям навіть не треба самим собі шукати повій в інтернеті, бо на місцях завжди є охочі організувати та фінансувати " all inclusive" для начальника.

Ну, і, відповідно, місцевих людей вони тримають за біомасу з якою не треба говорити, бо люди добре реагують на залякування.

Добре, хай реформа не працює, але ж мусить з"явитись після Врадієвки у правоохоронців на місцях звичайний інстинкт самозбереження та елементарні навички спілкування з громадою. Ну, не можна так робити під час розслідування смерті людини, як це відбувається зараз у Прилуках. Таке враження, що місцевим правоохоронцям ніхто не повідомив, що 90ті завершились, що було вже два Майдани, що люди вже давно користуються інтернетом, що приховування інформації просто неможливе, вона просочиться в будь-якому разі.

У Прилуках днями знайшли тіло 14-річного хлопця Дениса Ч. Оскільки тіло було знайдене на залізничній колії, то поліція з прокуратурою довго не думали - зійшлись на тому, що це нещасний випадок.
Лише під тиском місцевих жителів, яким довелось палити шини, організовувати мітинги та після сюжетів на багатьох телеканалах у правоохоронців з"явились інші версії і справу перекваліфікували на ст. 115 ККУ - умисне вбивство.
Батьки загиблого хлопчика та місцеві жителі припускають, що є вбивці, які зараз поза підозрами слідства, що серед цих підозрюваних є діти непростих батьків. Ситуація в місті дуже напружена. Місто близьке до самосудів, люди самі почали шукати вбивць, самі їх призначають і вже декому погрожують. Так, люди можуть і помилятись у своїх підозрах.

Але чому все це відбувається? Тому що правоохоронці не вміють говорити з людьми, не вміють говорити з родиною загиблого хлопця, тому що слідство рухається лише під тиском мирного зібрання та розголосу в ЗМІ і тому, що ніхто не боїться втратити посаду чи понести кримінальну відповідальність за халатність та фактичне перешкоджання слідству.

Нарешті, після палаючих шин, Нацполіція передала розслідування справи про загибель підлітка в Прилуках Чернігівської області від місцевих правоохоронців до головного слідчого управління та відсторонили керівника місцевої поліції в Прилуках.

Але чи допоможе це знайти і покарати винних? Глибинна правоохоронна система чинить шалений опір і своїх не здає. Чомусь в Україні лінія протистояння переміщена з площини держава/злочинець у площину держава/потерпілий. Замість встановлення істини, відновлення справедливості та захисту прав потерпілих держава в особі правоохоронних органів все частіше працює на злочинців.

Не бути жертвою.
Сьогодні в Україні дуже багато грантових програм спрямованих на протидію насильству над жінками, на протидію домашньому насильству тощо. Справа потрібна, але всі ці організації і добрі люди роблять дуже небезпечну для жертв помилку.
Чомусь акцент у цій проблемі зміщений виключно на роль насильника. Але ніхто не розповідає жертві як не стати жертвою. Жертвам говорять, що вони не винуваті і крапка. Не винуваті вони з точки зору кримінального права. Дійсно, ніхто не буде судити жертву зґвалтування, за те що вона пішла у гаражі за містом в темну пору доби з малознайомим чоловіком. І така поведінка жертви дійсно НЕ ВИПРАВДОВУЄ насильство. Але з точки зору безпеки самої жертви треба говорити правду – є умови, які сприяють вчиненню злочину та збільшують його ймовірність. І серед цих умов – поведінка жертви (вона називається віктимною поведінкою).
Це дуже небезпечно і безвідповідально - говорити, що потенційна жертва(зазвичай, жінка) може робити що завгодно і ніхто не має права на насильство щодо неї. З точки зору закону – ТАК, ніхто не має права на насильство. Але як знання цього закону допоможе жертві? Ніяк. Якщо людина не хоче ставати жертвою насильства, вона повинна дотримуватись бодай найпростіших правил особистої безпеки. Так, це не панацея, але це мінімізує шанси стати жертвою насильства.

В нас є хороша новина - вбивцю покарано.

Хлопця, який минулого року у Павлограді вбив свого сусіда, його маленького сина та тяжко поранив вагітну жінку - Амур-Нижньодніпровський райсуд Дніпра засудив до довічного позбавлення волі.

Попереду ще можуть бути апеляція та касація, якщо будуть подані скарги, але, сподіваюсь, вирок це витримає, адже слідством встановлено,що Земцов у стані алкогольного сп'яніння влаштував справжню різанину у будинку сусідів. Так, чотирирічному хлопчикові він завдав 9 ножових ударів, вбив тата хлопчика. Також під руку підлітку потрапила і дружина сусіда, яка перебувала на останніх місяцях вагітності, вона вижила тільки завдяки тому, що від численних ударів впала і Земцов подумав, що вона померла від поранень і покинув будинок.

Треба сказати, що сильна місцева громада пройшла довгий шлях до цього вироку. Бо спочатку вбивцю навіть в СІЗО не помістили, а відправили у звичайну лікарню, бо він, бачите, руки порізав, коли вбивав людей.
Жителі Павлограда почали бити в усі дзвони - звернулись до ЗМІ, вийшли на вулиці міста...

Через резонанс та соціальну напругу в місті туди виїхали представники Ради суддів, Нацполіції, ГПУ.

І я там була, бо мене запросили бути модератором між правоохоронцями та жителями Павлограда.
Тоді відбулась унікальна для України річ - за звичайним столом, без пафосу та офіціозу, - місцеві жителі розповіли представникам влади, які приїхали з Києва, всю глибину проблеми. Бо це не перше насильство було з боку тоді ще підозрюваного і люди просто боялись, що він знову повернеться жити звичайним життям по сусідству з ними.

Зрештою, те що засуджений мав певні зв"язки на місцевому рівні йому не допомогло.

Висновок напрошується сам собою. Правоохоронні органи і суди повинні неупереджено працювати та вміти спілкуватись з людьми. А поки цього немає, працюватимуть розголос і згуртованість громади та буде залишатись високий ризик самосудів.

Коли люди без юридичної освіти закликають за щось нове карати, тобто за криміналізацію певної дії, вони абсолютно не уявляють, що кримінальне право - це наука точна, як математика. Неточною її роблять неуки в парламенті.

Ідея карати ЗМІ за маніпуляції, як би це зрозуміло пояснити, не може бути реалізована в правовому полі. Хіба за принципом - "папір все стерпить" та керуючись нормою Конституції про відсутність відповідальності нардепів за результати голосування.

Чому це технічно неможливо?
Тому, що немає лінійки чи ваг, тобто однозначного і беззаперечного критерію, яким можна відділити маніпуляцію від не маніпуляції.
Для того, щоб карати ЗМІ за маніпуляцію, потрібно спочатку в законі визначити - що ж таке маніпуляція. Тобто встановити критерії.

Всі прекрасно розуміють, що за допомогою змі можна впливати на людей з метою нав"язування певних ідей, цінностей, форми поведінки. Але розуміти і довести в суді - це різні речі.

Скажімо, те, що телеканал для заставок використовує дуже красивий музичний та відео ряд - це маніпуляція. Те, що ведучі на телеекранах красиві - маніпуляція. Навіть назва каналу - це вплив на свідомість. Назва статті - теж інструмент впливу. Репутація автора матеріалу - це вплив.
Все, на сьогодні, що створює та передає інформацію - це маніпуляція. Навіть сторінки звичайних людей в соцмережах, накладні вії та одяг оверсайз.
Нема маніпуляції лише у вбиральні. Там де людина наодинці з собою.

Якщо почати карати ЗМІ за маніпуляцію, тоді треба просто заборонити ЗМІ. Бо я не бачила ще ЗМІ, який би не використовував ті чи інші інструменти впливу на аудиторію з різною метою. Як, власне, не бачила і людей, які б не хотіли справити краще враження про себе, ніж вони є, тобто маніпулювати.

Тому треба визначитись, що ви хочете захистити. Якщо мізки і свідомість людей від стороннього впливу, тоді створіть їм нову релігію. А якщо ви хочете захистити державу від руйнівних інформаційних операцій ворога, тоді це не про заборону маніпуляцій як таких. Тоді треба:
-створювати потужну інформаційну альтернативу та противагу,
-створити систему миттєвої реакції на інформаційні диверсії РФ під прикриттям деяких наших змі,
- треба встановити критерії для визначення інформації, що посягає на безпеку нашої держави,
- треба прийняти закон про інформаційний режим в умовах війни,
- треба нарешті скоординувати інформаційні потоки органів державної влади та представників влади, бо сьогодні саме інформація від представників влади перетворює інформ.поле України в смітник та ослаблює критичне мислення людей.

Викладач вбив свою студентку.

Днями у Санкт-Петербурзі відомий історик наполеоніст, з купою міжнародних нагород, у віці 62 роки вбив свою студентку, з якою в них були інтимні стосунки.

Вбив, потім сховав тіло у своїй квартирі, бо до нього мали прийти гості. Прийняв гостей, а потім розчленував тіло вбитої і намагався частинами викидати в річку Мойку.

Але через стан сп"яніння за одним зі шматків розчленованого тіла просто впав у воду - там його і викрили після рятування.

На суді, коли йому обирали міру запобіжного заходу, він розказав історію їх кохання і намагався навести фльор психічної хвороби на свій вчинок.
До нашої війни він теж мав відношення, хоч і захоплювався виключно Францією та Наполеоном. Історик Соколов мав одну з найвищих французьких нагород, запрошення до Сорбони і зв"язки у французьких політичних колах. Робив він французьким політикам одну цікаву послугу - організовував ділові візити до анексованого Криму, чим став відомий і в нас.
Але зараз не про це, а про вбивство з розчленуванням.

Я передивилась вже всі його інтерв"ю, та інтерв"ю зі студентами, його колегами, батьками загиблої, адвокатом. Можу сказати своє припущення. Це вбивство мотивоване жагою домінувати.
Я багато років працювала у викладацькому середовищі в тому числі на посаді заступника декана юридичного факультету. Впевнено можу сказати, що серед викладачів ВНЗ є такий поширений типаж, який любть цю роботу за можливість домінувати над студентами. Річ у тому, що в інших інституціях домінуючий статус ще треба заробити або дійти до нього. Але навіть у випадку займання посади, якщо підлеглі дорослі люди, то виходів багато - можна звільнитись, можна вижити цього керівника тощо.
А от у студентів абсолютна залежність від викладача, бо студенти апріорі нижчі у цій ієрархічній системі. Більше того, у ВНЗ можна домінувати над студентами навіть якщо ти людина нікчемна, середньостатистична і не маєш жодних конкурентних якостей для будь якої іншої роботи.

В зв"язку з цим - ВНЗ є прихистком не лише для геніальних та талановитих викладачів і людей з великої літери, а й для невдах, підкаблучників та збоченців, які з дорослими незалежними жінками встановити контакт не можуть. Випадок Соколова - другий. І те, як він описує останній день перед вбивством, як раз і демонструє боротьбу за домінування. Студентка вже завершила навчання, зайнялась наукою і почала виходити з під прямої залежності. Через безсилля повернути все назад, викладач встановив свою зверхність над нею на все життя. Тепер він завжди вищий - в його збоченій уяві. І задоволення від себе самого підтверджує прохання підозрюваного взяти його під варту. Він нарешті самоствердився і може це демонструвати всьому світу.

У Прилуках знову знайшли мертвого 17-річного хлопця. Це там, де нещодавно палили шини під місцевим відділком поліції.
За попередніми даними місцевих ЗМІ тіло хлопця знайшли вдома з ознаками суїциду.
Більше інформації поки немає. Далі буде видно суїцид це чи ні.

Але до вашого відома в Україні щороку, просто вдумайтесь, завершують життя самогубством в середньому 10 тисяч осіб. Зараз ця цифра трохи знижується і Україну вже перевели за міжнародною класифікацією до другої групи країн в яких поширення суїцидів не найвище, а середнє.

Характерною для України є дуже цікава річ - в нас серед тих, хто завершую життя самогубством 3 чверті - чоловіки. Найбільша група серед них - це чоловіки середнього віку. І причиною такого вибору, найчастіше, стає геть не кохання, а соціальні проблеми - відсутність роботи, борги, проблеми у родині.

Чому Герус не забере заяву на Ляшка?
Щойно почула таке обговорення в ефірі.

Довго відмовлялась коментувати цю справу, бо не хочу брати участь в недолугій піаркомпанії. Але з"явились питання щодо кримінального права, тому пояснюю.

Так, дійсно, якби простий смертний вдарив простого смертного по обличчю і потрусив за сорочку, це була б справа приватного обвинувачення. Тобто, подав потерпілий заяву до поліції - провадження відкрили; забрав потерпілий заяву - провадження закрили.

Але Герус не простий смертний, а народний депутат. Його закон відносить до категорії - державний діяч. А, отже, вже ніякого приватного обвинувачення. Тому провадження порушували НЕ ЗА заявою Геруса, а по факту про який було повідомлено у ЗМІ. І наразі є підозра щодо вчинення злочину, який передбачений ст. 346 Кримінального кодексу - Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча.

Про колишню судимість нардепа Іванісова від СН за зґвалтування неповнолітньої та зґвалтування у неприродній спосіб написали вже всі ЗМІ, це вже не секрет (посилання в коментарях).
І знову почались маніпуляції на тему судимий/не судимий (як було з Януковичем).
Тому для не юристів поясню в чому суть питання:

Судимість за законом знімається та гаситься через певний час після відбуття покарання. І після цього особа вважається НЕ судимою, тобто має право, наприклад, балотуватись у депутати та писати в анкеті "не судимий"
Але особа на все життя залишається такою, що раніше притягалась до кримінальної відповідальності.

Янукович про це не знав, він думав, що судимість - це на все життя, і тому сам себе викрив, коли в анкеті це зазначив, а мав повне право не зазначати, бо був на той час вже НЕ судимим.

Тож, якщо ви хочете зрозуміти чи була особа колись судимою, то краще ставити питання так: чи притягалась раніше особа до кримінальної відповідальності? Тоді не буде формальних підстав приховатись за погашеною судимістю і сказати "ні". Бо на питання про судимість ви можете отримати відповідь "не судимий" від людини, яка не один рік провела колись у місцях позбавлення волі.

p.s. на одній з зустрічей Президент дав дуже слушну пораду місцевим чиновникам, коли сказав, що треба хоча б гуглити людину, яку збираєтесь призначати на посаду. Все вірно, сьогодні гугл знає все. Чому це не зробили в СН перед тим, як реєструвати від себе кандидатів у депутати - ось у чому питання.

Вже є в ютьюбі моє інтерв'ю Андрію Іллєнко. Запрошую до перегляду.
Про політичні злочини,
про тероризм та війну,
про прояви гібридності війни,
про дезінформацію та маніпуляцію в ЗМІ,
про інформ.операції Росії в Україні
та яка травма не дає прижитись в Україні повідомленням громадян про корупцію та чимало інших питань - відверто і, як то кажуть, "без купюр".
Про політичні злочини,
про тероризм та війну,
про прояви гібридності війни,
про дезінформацію та маніпуляцію в ЗМІ,
про інформ.операції Росії в Україні
та яка травма не дає прижитись в Україні повідомленням громадян про корупцію та чимало інших питань - відверто і, як то кажуть, "без купюр".
Інтерв'ю - це найефективніший формат для глядача, якому цікава інформація по конкретним темам, від конкретної людини, а не телебої опонентів з можливістю вирвати собі аж хвилину ефіру на висвітлення важливого питання.

https://youtu.be/o1m3Ld1LE0c

Була погроза чи ні?
Слідчі ДБР вже направили до Генпрокуратури проект підозри щодо погрози вбивством президенту, яку ДБР побачило у діях нардепа Федини та Марусі Звіробій.

Також вже направлено до прокуратури проект подання про згоду ВР на притягнення нардепа Федини до кримінальної відповідальності.

Для тих, у кого закралась думка - а де ж у тому відео була реальна погроза і невже хтось сприйняв це серйозно - пояснюю чим ви всі відрізняєтесь від державних діячів.

Якщо б це вам - простій людині - погрожували, то, дійсно, для кримінальної відповідальності у тому відео підстав не було. У випадку зі звичайною людиною потрібно довести, що були реальні підстави побоюватись здійснення цієї погрози.
Тобто, просто кинута на емоціях фраза "я тебе вб"ю чи всі сусіди давно мріють, щоб ти підірвався на гранаті" - не буде підставою для кримінальної відповідальності.

А от у випадку з державними діячами все геть інакше. Для кримінальної відповідальності достатньо вимовити у серцях фразу, схожу на погрозу державному діячу і донести у будь-який спосіб цю "погрозу" самому державному діячу.
І ось тут починається найцікавіше. Що повинно довести слідство?
- Чи була у автора слів, схожих на погрозу, мета - донести ці слова до президента. Чи це, скажімо, власний піар заради "лайків"?
- Чи можна вважати аккаунт будь якого користувача соц.мережі інструментом донесення погроз президенту особисто? Він же не читає і не дивиться аккаунти всіх без винятку українців.
- Чи вважається "донесенням погрози до президента", коли це йому переповіли треті особи чи передали посилання на відео з погрозою?
- Ну і про лінгвістичну експертизу я вже говорила і писала. Це теж необхідно робити в рамках слідства, аби точно встановити, чи була у тих словах саме погроза.

p.s. щоб ви не потрапили у халепу викладаю список всіх, кого Кримінальний кодекс відносить до державних діячів, і кому не можна погрожувати навіть без наміру реалізувати погрозу:
Президент України,
Голова Верховної Ради України,
народні депутати,
Прем'єр-міністр України,
міністри,
судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України,
Генеральний прокурор України,
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Рахункової палати,
Голова Національного банку України,
керівники політичних партій України,
та їх близькі родичі.

А може це політична справа?
Саме таке питання я постійно чую від журналістів після кожного гучного затримання чи підозри. От, приміром, останні два дні це питання ставили в контексті справи "Федини-Звіробій".

Чомусь у нас вважають, що політичні справи - це обв'язково боротьба з опонентами та політичні переслідування.

Але політична площина завжди має місце, якщо підозрювана особа - політик.
Статус політика завжди прямо чи непрямо впливає на хід розслідування. Сам факт розслідування вносить певні зміни у політику. Можливість назвати себе жертвою політичних переслідувань не втрачає жоден політик, бо його поведінка у кримінальному провадженні - це теж політика.
Покарання чинного політика - це теж елемент політики влади.

Тому не треба соромитись і вишукувати конспірологію в закономірних речах. Кримінальні провадження проти чинних політиків завжди мають дві площини - політичну та кримінально правову.

Погроза вбивством президенту - це злочин проти авторитету органів державної влади.
Хочу повідомити владі, що її авторитет підривають не Федина і Звіробій, а представники самої влади. Тобто, не там шукають загрозу.

Про юридичну площину цієї справи я написала у попередньому пості. Вважаю, що довести цей склад злочину у даній ситуації буде непросто, бо, як на моє оціночне судження, прямої загрози вбивством я не почула. Була образа, неприпустимий стиль спілкування, низький культурний рівень лексики - але це не злочин. Тому з нетерпінням чекаю на лінгвістичну експертизу та докази у цій справі - суто професійний інтерес.

Тепер про політичну площину, яка завжди є у кримінальних провадженнях проти чинних політиків.

Як ви думаєте, яку політичну роль відіграє це провадження:

1. Перша ластівка "посадок", саме це і малось на увазі під час передвиборчої кампанії.

2. Це провадження свідчить про успіхи реформ, всі корупціонери і сепаратисти сидять, можна витрачати час, державні гроші і сили правоохоронців на з'ясування реального змісту відео і психологічного стану Федини та Звіробій.

3. Цією справою нас відволікають від справжніх загроз.

4. Ця справа виконує роль балансу в інформаційному просторі. Тобто, демонструє, що не лише у монобільшості є депутати, які себе не контролюють.

5. Фігуранткам справи створюють політичну біографію.

6. Це сигнал всім нестриманим у висловлюваннях людях.

7. Ваш варіант.

Сьогодні в Києві стріляли в авто депутата Київської обл. ради і бізнесмена Соболєва, але вбили трирічну дитину.
Щодо дитини, мабуть, це ексцес виконавця і посягали все ж таки на бізнесмена.

Біографія в бізнесмена така, що не треба бути фахівцем аби передбачити конфлікти у його житті з подібним сценарієм.

Колись у 90-ті така манера вирішення бізнес-конфліктів була поширена по всій Україні, але згодом залишилась лише на сході країни. Після 2014 в Києві почали знову вчинятись подібні злочини, бо носії цієї субкультури переїхали далі від війни, як і звичайні правослухняні громадяни.
Треба сказати, що на заході так з"ясовують ділові стосунки лише в середовищі кримінального бізнесу - наркотики, сек-індустрія тощо. В нас же такий кривавий спосіб вирішення ділових конфліктів використовують і в дозволеному законом бізнесі.

Про що це свідчить для на з вами? Про те, що ніякої реформи правоохоронних і судових органів не відбулось. Бо це вони повинні вирішувати конфлікти. Але до них немає сенсу звертатись, бо переможуть гроші, а не справедливість. Тому відбувається самосуд.
Скажімо, зупинити рейдера законними способами неможливо. Забрати величезні борги - теж неможливо. Поділити справедливо майно між партнерами, у разі конфлікту, через суд не вийде. Покарати шахрая - не вийде.
Тож, зброя заміняє роботу державних інституцій.

Нижче залишаю посилання на біографію цього бізнесмена - насичене в людини життя. І зверніть увагу, що практично всі політичні сили не гребують такими "політиками" - беруть у список, на посади.
p.s. загиблу дитину дуже шкода і батькам щиро співчуваю, незалежно від того, хто вони. http://ord-ua.com/2015/10/21/donetskaya-sarancha-vtoroe-prishestvie-alfonsa-soboleva-pod-kryishej-poroshenko-/

Що означає голосування людей, які сидять з пультами в студії тв-програм?
Це реакція людей у конкретних умовах на конкретну людину і те, що вона говорить. Це НЕ думка всієї країни це думка людей у студії.
Чому?
Тому що в студії завжди є певна атмосфера, яку не передає екран. В студії не лише глядачі, а й експерти та політики знаходяться під впливом тієї специфічної атмосфери.
В студії, на відміну від квартири, де сидить телеглядач, немає вікон(як в казино), там світять софіти і створюють піднесене відчуття свята, там до мікрофону виходять люди, яких глядач у студії ніколи б не побачив особисто, якби не студія - і це теж дуже впливає на емоції людини. Повірте, я це бачу вже багато років.

Телекамера "з'їдає" емоції - це знають всі, хто має відношення то телевиробництва. Тому, те що ви бачите на екрані, насправді в 3-4 рази емоційніше виглядає в студії. І це не може не запалювати всіх, хто там знаходиться. Це та магія телебачення, яку в екрані складно передати.

Так от, атмосфера і ситуація, в якій людині ставлять питання, дуже сильно впливає на відповідь.В тому числі і той факт, що в студії люди відповідають гуртом, а не по одинці.
Тому, давайте будемо реалістами. Думка людей в студії - це думка людей в студії. ВСЕ!

Аналізую інформацію по справі Шеремета, яку оприлюднили на брифінгу, яка пролунала в суді та на ТВ.
З офіційної версії поліції вимальовується дуже цікавий сюжет.
Викладу його без прив"язки до підозрюваних, вони це були чи ні, справа другорядна у таких речах.
Отже, із заяв поліції та прокурора в суді випливає наступне:
в Україні протягом декількох років реалізовувався план чи кампанія по дестабілізації ситуації в державі. План передбачав вчинення десятків вибухів та вбивств по всій країні. Вбивство Шеремета - це один з епізодів цього плану. Бо, якщо цей злочин розглядати окремо, тобто поза контекстом кампанії по дестабілізації, то пред"явлений поліцією мотив злочину не витримає жодної критики.
Генерував ці акти хтось дуже впливовий (людина чи структура), а виконавців підбирали серед учасників бойових дій. Мабуть, став у нагоді їх досвід та переконання.

Чи могло таке бути? Могло. Зрештою, в країні війна.

На тлі цієї сюжетної лінії, на брифінгу відсутні представники СБУ, але ж вони входили до слідчо-оперативної групи Генеральної прокуратури і Національної поліції, яка розслідувала цей злочин. І як раз СБУ рік тому заявляла, що в них немає реальної доказової бази.

Як мінімум це означає, що у правоохоронних органів немає спільної позиції по цій справі. А можливо, поліція підозрює у чомусь свої конкурентів по правоохоронному блоку? Принаймні, так це виглядає після усіх публічних виступів і заяв. Скажімо, міністр МВС натякнув у прямому ефірі, що у справі Шеремета зник відеозапис з 4-х ключових відеокамер, а доступ до цих доказів мали лише поліція та СБУ.
Одвічна війна двох відомств? Якщо це так, то нас попереду чекають гучні сенсації. І це буде не рівень волонтерів та учасників війни.

Судіть самі.
Версію з російським слідом вже відкинули, хоча вона тривалий час була основною. Це означає, що кількарічну дестабілізацію, за версією поліції, організовували громадяни України.

Тоді напрошується сам собою висновок про рівень можливих замовників чи організаторів дестабілізації.

Без обізнаності верхівки та правоохоронних органів такого масштабу дестабілізацію організувати не вийде. Чому? Якщо це десятки вибухів і вбивств по всій країні, як нам говорили ще тоді у 2016, то таку бурхливу діяльність та організацію не могли не помітити правоохоронці. Більше того, якщо в цьому брали участь волонтери та учасники війни, то їх точно контролювали спецслужби, аби учасники бойових дій не надумали знести владу після повернення з АТО.

Крім того, за версією поліції, підозрювані після вчинення вбивства Шеремета, не голили бороди, не викинули светри з орнаментом, продовжили далі вчиняти вбивства і вибухи, спокійно жили в Україні звичним для них життям, спокійно говорили по мобільному телефону.
Таким описом подій поліція натякає, що підозрювані були впевнені у серйозному прикритті, тому не хвилювались і не ховались? Бо інакше, це розповідь про божевільних людей. А підозрювані такого враження не справляють.

Тобто, якщо вірити поліції, і така масштабна кампанія дестабілізації по всій країні мала місце, то правоохоронці не могли про це не знати ще у 2016.
Знали, але не зупиняли. Бо якби зупинили, то не було б зараз телефонних розмов про "сакральну жертву Звіробій".

Чому не зупиняли? Тут версій буде небагато. Не зупиняли, бо їм за це платили - ви вірите в таке? Ну, щоб учасники бойових дій та волонтери вчиняли роками вибухи і вбивства заради дестабілізації і носили керівництву правоохоронців хабарі, щоб на це поліція закривала очі по всій країні? Це викликає посмішку, згідна.
Друга версія - знали, але не зупиняли, бо була така команда.
От це і є найцікавішим, про що нам не сказали. Про замовників та організаторів.
Хто не давав розслідувати справу Шеремета і хто не давав зупинити тривалу кампанію по дестабілізації ситуації в країні?

Якщо все, на що натякнула поліція, правда, - і це була генерована десь із верхівки кампанія, то справжніх замовників нам не оголосять, бо з ними будуть торгуватись. Хіба якщо не сторгуються.

Якщо це війна відомств за вплив та право бути "улюбленою дружиною" президента, то з врахуванням поведінки Беркуту на Майд

ані, буде рахунок 1:1.

Простий народ, тобто ми з вами, разом з волонтерами та учасниками бойових дій, в будь якому випадку - витратний матеріал.

Що повинні робити ми - суспільство? Незалежно від політичних поглядів вимагати оприлюднення беззаперечних доказів вини людей, які в цих політичних іграх верхівки будуть ставати підозрюваними. Станом на зараз цих доказів нам не надали.

Я раджу не радіти і не зловтішатись громадянам з проросійською позицією, а теж приєднатись до суспільного запиту на беззаперечні докази. Бо завтра буде інша політична гра і на місці підозрюваних можете опинитись ви. Тут питання не у поглядах, а у соціальній приналежності - сидять в нас тільки бідні і прості люди. Тому, вимога справедливого та відкритого розслідування - це як раз те, що повинно об"єднати всіх українців, попри розбіжності у політичних вподобаннях.

p.s. поки пани чубляться, у холопів чуби тріщать