Дорогі українці! Щоб бути сильними, треба стати єдиними.
Щоб стати єдиними, треба бути сильними.
З Днем соборності України!

Прилетіли до Ізраїлю й дізналися, що на Всесвітній форум пам’яті Голокосту через величезний інтерес до події та обмежену кількість місць важко потрапити багатьом з тих, хто пережив цю страшну трагедію.

Вирішили передати моє місце та місця делегації України цим мужнім, унікальним людям. Преса повідомляє, що так само вчинили деякі міністри ізраїльського уряду. Вважаю, що це правильно. До того ж це жодним чином не скасовує вшанування пам’яті жертв однієї з найстрашніших трагедій ХХ століття делегацією України. Братимемо участь у всіх передбачених заходах і проведемо заплановані зустрічі з Президентом, Прем’єр-міністром та Спікером Кнесету Держави Ізраїль.

Але на основний захід мають потрапити ті, хто на це найбільше заслуговує. Ті, хто здійснив найвеличніший подвиг – зберіг життя тоді, коли його практично неможливо було зберегти.

Сьогодні на Донбасі загинуло двоє наших хлопців. Один під час обстрілу, другий – підірвався. Це означає, що війна триває. І що ще з більшими зусиллями треба намагатися її завершити. Цього року вже одинадцять військових загинули у боях. Розділяю біль кожного, кого не оминула страшна втрата близької людини.

Вічна пам’ять.

Ми сповнені почуттями болю та суму за мільйонами жертв Голокосту. Це жахлива трагедія єврейського народу і трагічний урок для всього людства. З глибокою повагою ми вшановуємо пам’ять усіх загиблих.

Пам’ятати й ніколи не допустити знову. Це наш обов’язок перед мільйонами невинних жертв. Це наш обов’язок перед майбутніми поколіннями.

​​«Чи важко стати космонавтом? Важко.
Але якщо цю мрію зміг здійснити я – хлопчик з буковинського села, значить, немає нічого неможливого».

Про це в одному зі своїх останніх інтерв’ю розповідав наш легендарний співвітчизник, перший астронавт незалежної України, Герой України, генерал-майор Леонід Костянтинович Каденюк.

Незважаючи на численні регалії, його характеризують як надзвичайно скромну людину, дуже порядну та чесну.

Сигналом для пробудження екіпажу «Колумбії» він обрав Гімн України. Таким чином «Ще не вмерла України» вперше пролунала в космосі над усією планетою Земля.

Він – наша легенда. І сьогодні, 28 січня, йому виповнилося б 69 років.

P.S. І, на жаль, про неприємне. Сьогодні я дізнався, що майже через два роки після смерті Леоніда Костянтиновича й досі немає облаштованої могили та пам’ятника.

На прощанні з ним у 2018 році були політики найвищого рівня, та за весь цей час держава не спромоглася вирішити питання належного вшанування пам’яті великого українця. Нам має бути за це соромно.

Як мені відомо, проект меморіалу існує. Фінансування держава бере на себе, про що ми домовилися з урядом.

Ми дуже часто починаємо цінувати своїх героїв лише після того, як вони йдуть від нас. А інколи не цінуємо навіть тоді, коли їх з нами вже немає. Таке ставлення з боку держави потрібно змінювати раз і назавжди.

102 роки тому історія боротьби за власну державність поповнилася героїчною сторінкою – боєм під Крутами.

Це історія насамперед не про перемогу чи поразку, не про оцінку рішень командування, не про історичні та геополітичні наслідки.

Це, перш за все, про неймовірну відвагу та хоробрість зовсім юних, не до кінця підготовлених курсантів, студентів і гімназистів, які стали на захист Української держави та змогли зупинити супротивника, який значно переважав їх за чисельністю та зброєю.

Ми віддаємо шану стійкості та мужності молодих хлопців, які так само, як сьогоднішні захисники України на сході, слугують гідним прикладом нашим майбутнім поколінням.

Ви чули про Офіс протидії рейдерству? Ні? Так? Хай там як – він працює і працює результативно!

Наприкінці 2019 року до мене звернувся кінорежисер Юрій Ляшенко, в якого рейдери захопили житло. У 2009 році він хотів отримати спадщину – квартири від померлої родички, тож звернувся до відповідних державних органів. Тим часом нерухомість захопили сторонні особи. Попри перемогу потерпілого в судових процесах, нотаріус відмовився виконувати рішення Верховного Суду. Згодом Юрій Ляшенко дізнався, що квартири перереєстровано на третіх осіб.

Вислухавши кінорежисера, я у супроводі його адвокатів вирушив до новоствореного Офісу протидії рейдерству, де Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації в терміновому порядку ухвалила рішення скасувати незаконну реєстрацію, а міністр юстиції Денис Малюська підписав відповідний наказ.

Офіс протидії рейдерству розташований у Києві на вул. Сверстюка, 15.

Контактний телефон: (044) 237-09-96.

Заслухав звіт про зменшення сум у грудневих платіжках за теплопостачання. Завдання номер один – отримати пояснення від місцевої влади Чернівецької та Миколаївської областей, де для зниження нарахувань із незрозумілих мені причин не було зроблено нічого. Завдання номер два – вирівняти зниження до 25-30% в усіх областях країни.

Як я й обіцяв, починаємо видавати доступні кредити малим підприємцям – за ставками, яких в Україні, напевне, й не бачили: 5, 7, 9%. Сьогодні побував у банку-партнері, щоб пересвідчитися на власні очі, як іде процес. Познайомився з підприємцем, який створює навчальні заклади майбутнього. Називаються «школи робототехніки», тобто сучасні, інноваційні комплекси для розвитку дітей. Для цього проекту він і прийшов отримати позику за нашою програмою «Доступні кредити». І він не єдиний: відучора в цьому банку шикуються черги підприємців. Хтось хоче будувати, хтось – обробляти дерево, а хтось відкриває ветеринарну клініку. Кажуть: ставки – для людей. Почути це було головним для мене. Сподіваюся, ця програма заохотить наш бізнес залишатися в Україні, а тих, хто виїхав, – повернутися додому.

Тепер у моїй ID-картці громадянина України є електронний підпис. Процедура його внесення забрала всього три хвилини. Радий, що стратегія «Держава у смартфоні» дає нові результати. Далі буде!

Кохати. Захоплюватися. Пишатися. Бачити твоє відображення в очах дітей. Відчувати твою турботу і підтримку. Бути спокійним і впевненим, знаючи, що ти завжди поруч. Гадати, як ти відреагуєш на новини – приємні чи не дуже. Чекати зустрічі вдома, ніби перед першим побаченням. Сказати поглядом те, для чого слова бувають зайвими. Разом сміятися й сумувати. Йти по життю на відстані дотику, не втрачаючи зв’язку ні на мить. Це і є людське щастя. Принаймні для мене. Бо моє щастя – це ти.

З твоїм днем, кохана! Спасибі тобі за кожне слово і кожен погляд. За кожен крок, який ми зробили разом. Нам ще багато доведеться пройти. Попереду – довга дорога з несподіваними поворотами та незабутніми враженнями. І я щасливий від цього. Бо з тобою я зможу все на світі.

​​Зустріч з Папою Римським Франциском у Ватикані – це момент істини. Наче перевірка на справжність. Ми говорили про найважливіше для України – припинення війни на Донбасі.

Папа Франциск робить усе можливе для досягнення миру та гармонії в різних куточках світу. Він неодноразово молився за мир і в Україні.

За 2 місяці після «Норманді» в Парижі і, сподіваюся, за два перед такою ж зустріччю в Берліні я просив допомогти зі звільненням українців, полонених на Донбасі, в Криму та Росії. Просив допомогти з досягненням миру та стабільності у нас. Скажу чесно: відчув розуміння й надію.

Буде знаково, якщо Його Святість прийме моє запрошення і відвідає Україну. Впевнений, що він має побувати не лише у столиці. Щоб до кінця зрозуміти, що у нас відбувається на Донбасі, треба їхати на Донбас.

Аби стати «Президентом миру», як назвав мене Папа, я маю зробити все, щоб, їдучи Донбасом, бачити усміхнені обличчя, кольорові дитсадки та школи, сучасні лікарні й добрі дороги, чути дитячий сміх і знати, що війна в Україні – страшний спогад, якого світу не забути.

Зближуємо світ. Робимо це разом! / Bringing the world closer. Doing it together!

У п’яту річницю Дебальцівської трагедії бойовики та окупанти влаштували цинічну провокацію.

Сьогодні зранку вони атакували позиції Об’єднаних сил поблизу населених пунктів Новотошківське, Оріхове, Кримське, Хутір Вільний. Обстріли велися зі зброї, забороненої Мінськими угодами.

Воїни Збройних сил України дали гідну відсіч агресору. На жаль, з нашого боку є втрати. Станом на зараз бій завершено.

Це не просто цинічна провокація, метою якої є натиснути на дебальцівську рану, яка ніколи не загоїться повністю. Це – спроба зірвати мирний процес на Донбасі, який почав просуватися хоч і невеликими, але невпинними кроками.

Збираємо сьогодні засідання РНБО. Будемо обговорювати й ухвалювати рішення про подальші кроки. Наш курс на завершення війни та відданість міжнародним домовленостям залишається незмінним – так само, як і наша рішучість дати відсіч будь-яким проявам збройної агресії проти України.

​​Літак з нашими громадянами та громадянами інших країн, яких ми евакуювали з Уханя, приземлився в Україні. Було складно з погодою – довелося спершу посадити його в Борисполі. Він дозаправиться та полетить у місце призначення – до аеропорту в Харкові.

Заходи безпеки – безпрецедентні. Зробили все можливе й неможливе, щоб гарантувати: вірус в Україну не потрапить. Декількох громадян не пустили на борт в Ухані, оскільки у них була трохи підвищена температура. Всі, хто піднявся на борт, у задовільному стані. Вони здорові, але мають пройти карантин і обсервацію протягом 14 днів. Евакуйовані житимуть у закритому медичному центрі Національної гвардії у Нових Санжарах. Він буде повністю ізольований та переведений на суворий режим бактеріологічної безпеки. Протягом двох тижнів це буде, напевне, найбільш охоронюваний об’єкт у країні. Співчуваю нашим евакуйованим, бо вже знаю, що таке перебувати під особистою охороною, а в них охорона буде набагато серйозніша, ніж у Президента.

Тобто бактеріологічної небезпеки немає. Але є інша небезпека, про яку я хотів би сказати. Небезпека забути про те, що всі ми люди і всі ми – українці. Кожен з нас. Включно з тими, хто опинився в Ухані під час епідемії.

Коли Франція евакуювала людей з Уханя і їх привезли в одне з міст, реакція у мешканців цього міста була одна: вони турбувалися про життя і здоров’я своїх співгромадян, співчували тим, хто опинився у складній ситуації. Навіть у Казахстані, коли наш літак з Уханя сів на дозаправку й доправив казахстанського громадянина, не було жодних протестів і блокувань. Навпаки, всі дякували й раділи, що людина нарешті вдома.

На жаль, не всі з нас можуть пишатися такою ж людяною реакцією. Спроби перекрити траси, блокувати госпіталі, не пустити громадян України в Україну – цим ми показуємо далеко не найкращий бік нашого характеру. Особливо якщо врахувати, що більшість пасажирів – люди, яким менше 30 років. Для багатьох з нас вони – майже як діти.

Українець завжди залишається українцем. Тимчасове перебування в Ухані або еміграція до Канади не робить його чужим для своєї країни. Розумію: стара політика протягом десятків років робила звичним ділити українців на «правильних» і «неправильних». Але ця епоха скінчилася. Ми будемо боротися за кожного українця, який опинився у біді, – де б він не перебував. Рятувати, евакуювати, обмінювати. Україна не здаватиме своїх. Такою буде державна політика – я це гарантую. Але такою ж самою має бути й реакція суспільства – я на це дуже сподіваюся.