Вітрина зла…

Що відбувається на окупованих територіях? Якщо стисло – знищення цивілізації, тотальна криміналізація суспільних відносин, мародерство. А спроби російських окупантів зробити із захоплених територій «витрину русского мира» остаточно та безнадійно провалюються…

«Витрина русского мира» виявилася похмурою «сірою зоною» зі зруйнованими життями, будинками, школами, лікарнями, ФСБівцями, що масово з'явилися, бандами мародерів та іншим трешем. Називати це життям, а тим паче захоплюватися «звільненням від фашистів», неприкаяно блукаючи по руїнах цілком щасливого довоєнного життя, можуть лише мешканці російського телевізора зі знівеченою психікою. Втім, і вони навряд чи вірять словам про те, що людям подобається жити в розрусі, смітті, без осель, світла, опалення, газу.

Реалії ж зовсім інші. Люди, які залишилися, масово й відчайдушно тікають від окупантів. Тікають з Донецька, Луганська, Херсона, Маріуполя та інших великих і дрібних міст. Майно продається за безцінь, але швидко, щоб вистачило грошей на виїзд. Жінки й діти перетинають кордон у напрямку Росії (тільки туди можна виїхати, а вже звідти – до Європи) відносно вільно. Чоловіки ж (які ще не призвані) можуть виїхати, відкупившись за 1-1,5 тис. у. о. Не завжди й не скрізь. Розцінки гнучкі...

Фактично весь «цивільний» бізнес в окупації помер. Тотально.

Усі компанії, які намагаються триматися на плаву, так чи інакше пов'язані виключно з постачанням критичних груп товарів: пального, продуктів, медикаментів. За спеціальними дозволами. З виплатою «смотрящих комісійних». Усі вони вже під «дахом» ФСБ.

У Маріуполі, до речі, зовсім інша картинка. Влади немає. Анархія й тотальна бійка за залишки майна. Між бандами російських мародерів відбувається жорстока боротьба за кормову базу та переділ сфер впливу. Банди відкрито воюють за право на вивезення кольорових металів (зокрема знищуючи залишки заводів) та експлуатацію порту. Спецслужба Рф досі не видала нікому з них повноцінної «окупаційної ліцензії на мародерство», аргументуючи це тим, що Маріуполь досі – «спірна територія». Росіяни самі усвідомлюють, що місто доведеться залишити. Втім, розуміють, що залишити доведеться всі окуповані території, де їх явно на дух не переносять. Крім, звичайно, місцевого криміналітету...

Бійки між бандами стають дедалі жорстокішими й переходять на наступний рівень: банди завдають одна одній жорстоких збитків, знищуючи збройові склади опонентів і ведучи між собою мінну війну. Зрозуміло, ми всіляко підтримуємо та вітаємо їхнє взаємне пожирання…

Підприємства ж місцевих колаборантів, наслухавшись російського телевізора про «відновлення» міста й нібито мільйонні бюджети, швидко поїхали до Ростова й Таганрога домовлятися про участь у «розпилі» цих бюджетів. Де були відверто висміяні й принижені: їм украй зрозуміло пояснили, що ніхто нічого будувати в зруйнованих містах не збирається й «пиляти» їм нічого. Втім, кому взагалі потрібні ці гнилі люди?..

Так чи інакше, окупаційний «русский мир» виявився клоакою. Без сенсів, ідей, майбутнього, але з дуже поганим запахом… Саме тому від Росії шарахаються на всьому пострадянському просторі, як від чуми. Саме тому у «русского мира» немає жодного майбутнього та історичної перспективи.

Трішки дивно звучить: країна, яка стоїть за крок до того, щоб бути визнаною спонсором тероризму і яка порушує будь-які правила та звичаї ведення війни, визнає когось терористичною організацією…

Будь-які рішення в російських юрисдикціях стосовно України чи її військовослужбовців не матимуть жодної правової цінності для світу та не позначаться на переговорному процесі щодо обміну полоненими. Рішення Верховного суду Росії (навіть звучить якось дико) взагалі ні на що не впливає і є суто внутрішнім пропагандистським продуктом.

А світочам «російського права» розкрию таємницю: жодного добровольчого батальйону «Азов» не існує в природі з 2014 року. «Азов» – це окремий загін спеціального призначення, що входить до складу 12-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України. Частина наших Збройних Сил, яка абсолютно чітко виконувала накази, дотримувалася всіх аспектів ведення бойових дій та абсолютно чітко захищала територію своєї країни. Це ключове у розумінні ситуації: лише російська армія є окупантом на чужій території, і тому будь-які дії проти цієї армії є цілком законними. Спецзагін «Азов» діяв виключно в межах юридично вмотивованих компетенцій. Російська юрисдикція взагалі не поширюється на територію України, і тому «рішення» є правовим нонсенсом.

Ба більше, рішення російських судів, безумовно, не матимуть жодних наслідків у міжнародному правовому полі. Тоді як Росія, безумовно, має бути офіційно визнана державою-терористом. Зокрема у зв’язку з незаконним використанням внутрішньої юрисдикції для маскування свого умисного порушення прав військовополонених.

Підсумую. Перше: російська юрисдикція не поширюється на територію України й на дії українських громадян із захисту територіальної цілісності держави. Друге: будь-які рішення російських судів щодо війни в Україні та на території України не є легітимними з погляду міжнародного права. Третє: Україна суворо дотримується міжнародних декларацій та конвенцій стосовно прав військовополонених і жорстко вимагає від Росії також дотримуватися юридичних норм і правил та не вкидати в публічний простір явно неправові рішення. Четверте: Росія у будь-якому разі нестиме пряму юридичну відповідальність за знущання над військовополоненими, зокрема через провокацію недійсними та фейковими «судовими рішеннями». Навіть якщо ці рішення потрібні РФ суто для внутрішнього пропагандистського використання…

В сетях распространяется просто потрясающий отрывок из общения российского «ветерана» с водителем автобуса. В нем – вся суть современной Рф: ненависть, злоба и обязательное (хоть ещё не осознанное) презрение к «ветеранам» резни в Украине… 

– Я воевал, дед.
– Рад за тебя, нужно было не воевать.
– Так я ноги потерял…
– Да хоть три потеряй, мне без разницы.
– А как же нацисты, дед? Они детей едят! 

Эта война обязательно закончится. И тогда украинские защитники вернутся домой и станут героями. Это будет выражаться не только в государственных льготах, а в благодарности общества. Когда дети гордятся отцами, а на улице благодарят за службу.

Российские «ветераны» тоже вернутся домой. Но их судьба сложится иначе. Вдруг окажется, что они никому не нужны: ни государству, ни народу. И что они не герои, а отпетые мясники. Их не берут на работу, их избегают девушки на сайтах знакомств. И когда они не найдут себя в мирной жизни, то вспомнят то, что умеют – насиловать и убивать. И начнут мстить. Уже российскому обществу…

«Референдум» як символ поразки та приниження Росії.
 
Те, що марилося Москві як наступний етап «маленької, швидкої та переможної війни», стало символом нескінченного приниження Росії та головним болем для апаратників Кремля.
 
Ті, хто хотів повторити й масштабувати «Кримську криваву весну» 2014 року, стали заручниками власних фантазій – звідси постійні зміни дат, формату та дедалі більше роздратування російського президента від неспроможності своєї свити. Бо ніхто НЕ хоче ніякої Рф з її окупацією…
 
Уроборос пожирає свій хвіст – так буває, коли воєнними діями керують політики, які стали жертвами власної пропаганди, та встановлюють дедлайни військовим, які армія неспроможна виконати, бо вихідні дані (інформація про боєздатність армії та настрої на місцях) виявилася абсолютно брехливою.
 
Як результат – замість «урочистого референдуму» з концертами Лепса та Валерії у Кремлі готові провести «голосування» в умовах активних бойових дій. Виглядає смішно: «референдум» у Запорізькій області без обласного центру; у Донецьку, де в передмісті стоять Збройні Сили України; на Херсонщині, де російські війська перебувають у настільки хитких умовах, що бояться гучних звуків і спустошують аптеки, скуповуючи ліки проти нічного енурезу.
 
Але й тут не клеїться, як у відомому мемі: «вистави не буде, ми зіпсували реквізит». Первинні соціологічні опитування вказують на те, що кількість охочих «приєднатися» до Росії виявилася настільки мізерною, що продати це аудиторії буде просто неможливо. А якщо врахувати кампанію терору та залякування, то й цю цифру можна поділити на три. Не виходить створити картинку й для зовнішнього світу – усі запам’ятали українські мітинги в Херсоні, Бердянську та Мелітополі. Як наслідок, Росія розглядає можливість провести замість «референдуму» «голосування на дому». Тобто просто збрехати.
 
Для України жодні псевдореферендуми не означають нічого, як і для міжнародної спільноти. Донецька, Луганська, Запорізька та Херсонська області – це частина України. Всі удари по російських військових підрозділах там будуть легітимними, адже будуть спрямовані на звільнення територій.
 
Тому спроби «анексії» чи зміни прапора будуть не більш ніж пропагандистським продуктом для внутрішнього споживання.
 
Російська пропаганда може вигадувати паралельні світи, де Херсон – Країна Оз, Донецьк – Еребор, а Запоріжжя – Нарнія. Але реальна політика робиться на війні, а не в телевізорі. Україна поверне свої території військовим способом за будь-якого зі сценаріїв.
 
Все буде 🇺🇦.

Чому перемога України важлива для всього людства? Тому що від неї залежить, як розвиватиметься наша цивілізація.

Україна має перемогти, тому що наша перемога дасть людству змогу далі прогресивно розвиватися: інвестувати в науку, освіту та добробут громадян.

Росія демонструє інший тип цивілізації, пропонуючи світу «право сили», а з ним — повернення до середньовіччя, де, якщо ти сильний, ти не повинен слухати будь-кого, а можеш грабувати та вбивати.

Росія не змогла вбудуватися в прогресивний вектор розвитку людства: вони розуміють, що вони – аутсайдери, цивілізація, що вмирає. І тому починають свій «хрестовий похід» на Захід.

Якщо Захід дозволить Росії виграти, то всі авторитарні системи зрозуміють, що демократія не вигідна. Вони отримають іншу модель для наслідування – концепцію «табору». Саме це блискуче пояснює нашим партнерам Президент Володимир Зеленський.

Про це, а також про те, як довго готова воювати Україна, чи можливе відновлення переговорів та хто буде президентом Росії після її поразки – в інтерв’ю BBC News Україна.

https://youtu.be/YrElm6zja8k

Чому намагання Росії провести паспортизацію на окупованих українських територіях є абсолютно провальними?

Причина проста: російський паспорт сприймається у світі як максимально токсичний. Це мітка, за якою у будь-якій цивілізованій країні визначають потенційного носія цінностей «русского мира», а отже, репутаційну та безпекову загрозу.

Що отримує власник ru-паспорта?

1. Абсолютно закриті для подорожей Нідерланди, Норвегію, Бельгію, Данію, Чехію, Словаччину, Литву, Латвію, Естонію та низку інших країн. І це лише початок ізоляції… Суттєві труднощі з отриманням віз і посвідок на проживання у багатьох країнах. Імовірність втратити шенгенську візу на будь-якому кордоні за підтримку агресії проти України.

2. Відсторонення від міжнародних спортивних змагань – неможливість представляти свою країну, використовувати національні кольори чи стояти на п'єдесталі під її гімн.

3. Блокування рахунків у закордонних банках і неможливість або складнощі з відкриттям нових. Від Вірменії й Казахстану до Греції, Франції та Німеччини – кожна фінансова установа двічі подумає, перш ніж відкрити росіянину рахунок і наразити на небезпеку всю свою операційну діяльність через можливі санкції.

4. Відмова в обслуговуванні. Навіть великі мережі готелів, що працюють у колись заповнених російськими туристами ОАЕ чи Домінікані, відмовляються бронювати номери для власників ru-паспортів. Ніхто не хоче жити чи відпочивати поруч із росіянами. Власники ресторанів, салонів краси, клінік, житла на винайм дедалі частіше заявляють: росіянам вхід заборонено. Ба більше, великі юридичні фірми навіть за великі гроші не беруться представляти інтереси громадян Росії – як це відбувається, наприклад, у Великій Британії.

5. Кінець європейського шопінгу. Люксові бренди чудово розуміють ризики порушення санкцій, тому не продають речі росіянам, які потім повезуть їх на свої болота. Якщо ж вдалося обдурити продавця – не вийде пройти повз «погранця». Десятки справ і конфіскація придбаних товарів – те, що вже отримали шопери-невдахи, наприклад, на кордоні з Фінляндією.

Російський паспорт – це квиток в один кінець, до всесвіту Орвелла, де свобода – це рабство, а невігластво – сила. Жодних прав, можливостей чи перспектив. Максимальна зневага та ізоляція від усього прогресивного світу. То обрати це чи паспорт України, який вільно відкриває кордони й серця людей, дає безмежні можливості для подорожей, навчання, розвитку? Відповідь очевидна.

Окупація по-херсонськи…

Поки кремлівські пропагандисти освоюють бюджети, вішаючи в Херсоні борди «Мы здесь навсегда», російські військові розуміють свої часові перспективи взагалі по-іншому. Якщо перші приїхали банально заробити на бюджеті, то другі точно хочуть встигнути… вкрасти. За інформацією з місцевих джерел, окупанти дали ультимативну вказівку залізничникам у тимчасово захоплених південних регіонах перенаправити всі пошкоджені та цілі (!) напіввагони до Нової Каховки та Херсона. Підкреслюю: всі вагони, включно з ледь живими.

Там відбувається розбирання вагонів, які надійшли: колісні пари та візки демонтують для спрямування до окупованого Криму, а рами й кузови відправляють на розрізання на брухт – також у напрямку Криму.

Залізничникам наказано залишити тільки платформи для транспортування техніки й незначний парк для внутрішніх перевезень в ОРДЛО.

Що це означає, запитаєте ви?

Ще раз по складах: російські військові (бойовики) чудово розуміють свої часові перспективи перебування в Херсоні. Ніхто насправді не планує займатися тимчасово окупованою областю чи інтегрувати її економіку в російський простір. Треба встигнути вкрасти якомога більше.
Тому наступний крок нам уже добре відомий – масова крадіжка унітазів і викручені лампочки в під‘їздах у Херсоні…

Як же мені це подобається. Улюблена традиція – трошки правди та неймовірна кількість домислу…

Так от, пан #Арестович справді не є ані радником керівника Офісу Президента України, ані радником будь-кого із його заступників.

Він так багато говорить, що ми зробили його… радником одразу всього Офісу. Саме так його посада незмінно й називається вже декілька років (по складах): радник Офісу Президента України. Яким він офіційно і є згідно зі штатним розписом…

І тому як «радник керівника Офісу» особисто можу лише порадити шановним журналістам уважніше складати запити й детально перевіряти інформацію. Зрозуміло, що миттєвий хайп – то наркотик. Але все ж таки бережіть своє здоров’я... )

Мене завжди дещо дивувало в поведінці «офіційних осіб рФ». Різних рівнів. І серед іншого — їхнє постійне намагання очевидні провальні для себе речі пояснювати анекдотичними та абсурдними конспірологічними версіями. Таке враження, що ці «хлопці з круглими очима» все ще живуть на початку 90-х і беруть свої пояснення виключно з тогочасних провінційних таблоїдів…

Так от, уважно ознайомившись з офіційною заявою міністерства оборони росії щодо отруєння військових російської окупаційної армії в українському місті Василівка Запорізької області та звинуваченням України у використанні «хімічної зброї» (до речі, вони про це кажуть з усією серйозністю), можемо сказати таке (теж серйозно):

— Надмірне вживання дешевого неліцензійного алкоголю в 40-градусну спеку разом із простроченими сухпайками «армії росії» абсолютно точно може призводити до непередбачуваних наслідків. Українська земля ніколи не буде гостинною до російських окупантів. Нескінченна блювота — це ще найкраще, що може на вас тут чекати. Однак розуміємо, що чекати від вас адекватності — не на часі, тому продовжуйте розповідати «байки доброї волі» про масштабне використання «алкогольної хімічної зброї»…

Давайте об’єктивно про наслідки… Вже не сумніваюся, що «психіатри майбутнього» отримають не одну наукову премію, активно досліджуючи феномен сьогоднішнього російського психозу та роль Z-пропаганди в перетворенні людини на агресивну людиноподібну істоту – неадекватну, сповнену ненависті, кровожерливу. Як це вже було в гітлерівській Німеччині, Руанді чи під час Дарфурського конфлікту.

Втім, уже зараз можна виокремити певні «унікальні фази», через які проходить російське суспільство, коли їхній вигаданий, неіснуючий світ жорстко зустрічається з об’єктивною реальністю, де втікачі штурмують тимчасовий Керченський міст.

Початкова стадія. Пацієнт категорично впевнений у собі й заперечує наявність психічних порушень:
– «Война продлится ну максимум три-четыре дня». З ким там воювати? З кількома тисячами «нацистів»? Це ж навіть не серйозна війна, а всього лише «спеціальна операція»…

Друга стадія. Заперечення. Самогіпноз – «усе прораховано та йде за планом»:
– А що ви хотіли? Київ за три дні? Зрозумійте, це ж найбільша армія Європи та єдина армія, що має бойовий досвід. Вони готувалися вісім років, щоб бити нас…

Третя стадія. Банальний російський торг:
– «Мы ещё даже ничего не начинали… правда же?» Може, просто віддасте нам усе?

Четверта. Гнів, що випливає з безсилля. Пошук «чарівної пігулки»:
– Центри ухвалення рішень!!! Центри ухвалення рішень!!! – кричать особи з дуже перекошеними від страху обличчями. – Вбивайте українців, ріжте їх разом із дітьми!

І, нарешті, російська класика. П’яна депресія, алкогольна апатія, відчай:
– Що ми наробили? Навіщо? Куди втікати?

Обов’язкове прийняття, фінал:
– З моїх слів записано правильно та мною прочитано. Про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень попереджений(а). Цим документом висловлюю бажання співпрацювати зі слідством у повному обсязі…

Розумію наші бажання і мрії. Але все ж таки пропоную виходити з обережного коментарійного формату щодо будь-яких наших військових дій…

Тому принагідно ще раз нагадую всім політикам, експертам та лідерам суспільної думки (зрозуміло, що вони все знають набагато краще за безпосередніх виконавців) про важливість не маніпулювати та не спекулювати інформацією про хід військових операцій ДО офіційних заяв представників Збройних сил чи Міністерства оборони України. Ще раз головне – ДО офіційних заяв не треба роботи суперсенсаційних заяв… Прошу також журналістів сьогодні та в наступні дні особливо ретельно перевіряти джерела інформації та експертизу конкретних спікерів за темою.

Бажання продемонструвати свою «обізнаність», дотичність до «інсайду» та «хайпанути» на «ситуативі» – природнє для будь-якого інформаційного простору. Але війна – це не «контент». Давайте фільтрувати інформацію та професійно працювати з поваги до українських захисників.

Безумовно, жодних сумнівів, що наші «відпрацюють» правильно, немає…

Психологічний злам відбувся. Z-спільнота починає усвідомлювати – Росії не виграти цю війну

Вчорашні терористичні атаки Росії на нашу критичну інфраструктуру та спроби залишити окремі регіони без світла були не лише актом відчаю, підлості та помсти за ганебну втечу власної армії з поля бою. Ні, безумовно, щуряча суть нинішнього російського суспільства дається взнаки, і тому вони буквально мліють, коли розуміють, що залишають українців без тепла/світла.

Вони (атаки крилатими ракетами по наших ТЕЦ) також були відчайдушною спробою кремлівських функціонерів на секунду переключити увагу власноруч вигодуваної Z-zомбі-спільноти на тимчасові «проблеми сусіда». Ще раз: переключити увагу зі своїх талантів «візьмемо Київ за три дні; дамо вам усе пограбувати та станемо імперією, якої всі бояться» на іншу проблематику. Аби тільки не було претензій до «царя»…

Успішний контрнаступ Збройних Сил на Харківщині, крах російської лінії оборони та перехід позначки у 200 днів з моменту «взяття Києва за три дні» стали каталізатором – російська Z-спільнота почала потроху усвідомлювати три базові речі:

1. Росія програє цю війну – іншого сценарію не існує.
2. На них чекає покарання. Їхні діти вважатимуть батьків не героями, а злочинцями.
3. Попереду – репарації, демілітаризація, денацифікація Росії та роки каяття.

Ухваливши рішення про повномасштабне вторгнення, Кремль поставив усе на червоне.
І програв. Хоча ще має ресурс, щоб робити нам боляче, вбиваючи наших людей.

Так чи інакше, але попереду неминуче. Росія почне замикатися в собі та шукати винних. І жодні «ситуативні інфоприводи», щоб перебити стрічку новин, на кшталт обстрілів мирних жителів України, не завадять цьому процесу самоїдства.

Уроборос пожирає свій хвіст.
Путінська Росія перетравлює саму себе. Росія нищитиме себе бунтами. Зовсім трошки залишилось.

Будьте осторожны со своими желаниями…

Если очень долго смотреть в бездну, однажды бездна посмотрит в тебя. Если долго звать бога войны, годами поддерживая призывы убивать соседей, – он (дьявол) обязательно придет. И обязательно заберет свою цену. С авторов кровавой жатвы…

«Эволюция» поражает воображение. Ещё вчера Рф имела много денег, открытые границы, размеренную жизнь в городах и небольшую когорту бесноватых, которые в известных ТВ-шоу порывались всех испепелить в ядерном безумии. Сегодня же Рф – страна абсолютного безумия, мобилизационной лихорадки, плакатов 1941 года, истерики в духе «соль/спички много» и нарастающего вала похоронок. Но все только начинается. Украина оказалась хорошим проводником в ад для «посеявших ветер войны»..,

Мобилизация Путина – это ведь не только признание поражения российской профессиональной армии. Это выставление того самого счета за смерти наших детей на русских штыках.
«Я развязал войну. И сегодня вы должны принести на ее алтарь жертву. Заплатить кровью. Своей или своих близких», – говорит Путин. И продолжает: «Разве вы не этого хотели, высказывая одобрение в 90% началу СВО? Разве не вы требовали «повторить» и показать войну по-русски?»

И война пришла.

Разумеется, можно отказаться верить в реальность происходящего. В то, что война заберет очередных 300 тысяч и не подавится. И попросит добавки… Что «никаких потерь нет», но 5937 мертвых по версии Шойгу стоят миллиона призванных. Что муж с пивным брюшком никому уже не нужен, а плоскостопие сына – гарантия от призыва.

Но реальность уже настойчиво стучится в двери. В черном пакете. В безруком и безногом варианте в лучшем случае. Потому что это не «СВО», а настоящая война. Потому что не «частичная» мобилизация, а всеобщая. Потому что региональным чиновникам все равно, кого набирать, чтобы выполнить план.

Добро пожаловать в новую реальность.
Добро пожаловать в новую Россию. Где все пути ведут либо в армию смертников, либо в пыточные тюрьмы. А в конечном итоге – все равно на убой…
И все это абсолютно без какой-либо цели.

Масштабні ракетні обстріли центрів українських міст – свідчення терористичної сутності російського режиму. Маски відкинуто: має місце цілеспрямоване масове вбивство цивільних і руйнування цивільної інфраструктури.
Це, безумовно, є свідченням передсмертних конвульсій пораненого звіра. Не вміють воювати на полі бою – б’ють по цивільних ракетами…
75 ракет запущено по Україні. 41 збито нашою ППО.
Але… Той, хто хоче зламати українців, радше поламає свої гнилі зуби.

Я пам‘ятаю, як у листопаді минулого року наші партнери боялися говорити слово «Javelin». Сама ідея передачі Україні летальної зброї, навіть оборонного типу, викликала в очах співрозмовників страх.

Я пам‘ятаю, як у квітні нам казали: «Артилерія? Країни НАТО ніколи не будуть постачати важку зброю проти російських військ. HIMARS? Забудьте це слово».

Я пам‘ятаю, як у травні нам казали, що Україна – це Європа, але ми не зможемо отримати статус кандидата в ЄС, бо є країни, які ніколи це не підтримають. Від поради «прийняти та змиритися» до позитивного рішення Ради Європи минуло менше місяця.

Такі самі історії можна навести про SWIFT, нафтове ембарго, ленд-ліз, сучасні зенітно-ракетні комплекси та багато інших речей, які вже стали буденністю.

Сьогодні українці пишуть історію в прямому ефірі, змінюючи реальність власноруч: кожен солдат в окопі стає суб’єктом геополітичних процесів, а кожен дипломат впливає на створення нового світопорядку.

Кожна розмова, заява чи меседж у твітері програмує інформаційний порядок денний, задає дискусію та змінює реальність шляхом змінення позиції західних еліт.

Президент Зеленський та українська дипломатія довели: в українських підручниках з міжнародних відносин немає слів «ні» чи «ніколи». Там є слова «коли» та «як».

Попереду на нас чекає довгий та складний шлях, але дорога завжди вибудовується для того, хто йде. Пройде небагато часу – і Україна нарешті отримає американські Abrams та німецькі Leopard. У нас на озброєнні з‘являться БМП Marder, а в небі – винищувачі F-16. Українські HIMARS будуть знищувати російську логістику в глибокому тилу за допомогою ракет ATACMS, а наші міста будуть надійно захищати IRIS-T, NASAMS, Hawk та C-RAM. Сучасні ж антидронні системи назавжди закриють простір від іранських дронів-терористів, перетворивши їх із неприємності та загрози – на рекламну розсилку в папці «Спам» на пошті.

Сьогодні комусь може здатися, що звільнення територій, військова поразка Росії, трибунал над російськими злочинцями, російські репарації чи повноцінний вступ України в НАТО – це далекі та недосяжні цілі.

Але це не просто цілі – це план.
І ми йдемо за ним, випереджаючи графік.
…

Ця війна закінчиться так само швидко та раптово для багатьох, як і почалася, але найскладніша частина шляху ще попереду.

Зима близько. Попереду на нас чекає довга та темна ніч. Але за нею точно зійде світанок.

Український світанок.

«Русские долго запрягают, но быстро едут». Питання тільки, куди і як…

У деяких історичних висловах лише з часом проявляється правильний сенс. Знадобилося майже 200 років, щоб усі зрозуміли: весь цей час у цій фразі містилася дика помилка перекладача. Бо «йдуть» росіяни, звичайно, ду-у-уже швидко. Але туди, звідки прийшли. Куди саме?
Продовжити може кожен сам…

​​Зазвичай ми цього не робимо. Не оприлюднюємо журналістські запити. Але цей виявився вкрай дивним і, як я розумію, має абсолютно конкретні наміри. 

І все було б нічого, якби це питання не стосувалось пошуку чорної кішки в прозорій кімнаті.

А точніше – спроби кинути тінь на колегіальне рішення… Ставки Верховного Головнокомандувача в чиїхось комерційних інтересах. 

Тому давайте вже спускатися на землю.

Ми знаходимося у стані повномасштабної екзистенційної війни з великим та ресурсним противником. Ця війна ведеться за саме існування Української держави. І ця війна ставить перед державою дуже і дуже конкретні виклики.

Більшість із цих викликів – логістичних, енергетичних, соціальних, військових – такі, з якими не стикалася жодна країна у світі.

Один із них – забезпечення українського війська, що веде активні бойові дії на лінії фронту довжиною понад 2000 км.
У цих умовах усі ресурси мають працювати на забезпечення потреб країни, що веде бій.
Не сьогодні. На вчора. Щоб було завтра.
А тому доводиться приймати негайні і жорсткі управлінські рішення, наступати на права певних власників, що неможливо за мирних часів… 

Рішення про відчуження «Укрнафти» (що роками була в руках олігархів), як і чотирьох інших критично важливих підприємств, було прийнято на Ставці Верховного Головнокомандувача. 
Це свідоме виважене колегіальне рішення, що ухвалено військово-політичним керівництвом держави одноголосно. 
Ці підприємства, включно з «Укрнафтою», передані не до Офісу Президента. Вони передані в управління Збройним Силам України на час дії воєнного стану.

Ще раз. 

1. Одноголосне рішення всіх силовиків на Ставці. 
2. Передали саме ЗСУ. 
3. Абсолютно без різниці, як до цього ставиться той чи інший олігарх. Який, може, й хотів би через медіа створити хайп… 

Здавалося б, усе зрозуміло, очевидно, на поверхні. Але все ж таки дозволю собі запитання у відповідь. Невже хтось дійсно хоче залишити критично важливе підприємство для армії під час війни… олігарху? Окрім, звісно, самого олігарха. Переконаний також, що рішення Ставки беззаперечно підтримується суспільством та журналістською спільнотою…

Про блекаути

Так, Рф демонстративно веде війну геноцидного типу. Так, ключова ціль – енергетика. Бо їм страшно. Бо не вміють воювати. Бо ненавидять нас дико, тому не зважають на те, що порушують усі норми міжнародного гуманітарного права… Але не треба нас лякати і не треба апокаліптити. Бо щоразу коли я чую від цієї дивної варварської імперії (Рф) погрози, що якщо українці не підуть на ультиматуми Кремля, то залишаться без світла, газу та опалення, я згадую стару відому притчу. Дуже доречну саме сьогодні…

Коли Філіпп II, батько Олександра Македонського, підкорив Елладу, кров’ю примусивши до миру Афіни, він кинув око на Спарту – маленьку грецьку державу на півострові Пелепонес. І відправив туди понтовитого посланця з листом-ультиматумом про капітуляцію:

«Я підкорив усю Грецію. Я маю найкраще у світі військо. Здавайтеся! Якщо я захоплю Спарту силою, якщо я зламаю ваші ворота, якщо я проб‘ю ваші стіни – я зрівняю із землею ваше місто та знищу все його населення».

Уважно прочитавши класичні пропагандистські понти (нічого не нагадує?) македонського царя, спартанці надіслали відповідь. Що складалася з одного слова.

«Якщо» ;)

Так і з російським шантажем: не країні, що грозилася взяттям «Києва за 3 дні» та звітувала про «повністю знищене українське ППО», – диктувати умови на 272-й день війни. Не країні, що істерично мобілізує сотні тисяч, вводить воєнний стан, перевіряє бомбосховища в Омську і риє окопи в середній частині Рф, – щось вимагати… Бо «якщо» вже працює…

…А тим часом терміни відновлення електропостачання у Херсоні з боку енергетиків перейшли від «відновленню не підлягає!» до «впораємося за +/- місяць».

Бо це Україна. Для якої немає нічого неможливого.

«Русская болезнь»

«Якщо Росія програє, Гаага чекатиме навіть двірника за кремлівською стіною» – голос «Симоньян»…

«Якщо ми програємо, на кону буде не лише існування Росії, але й наш особистий добробут» – мантра «Скабєєва»…

«Наше завдання – зберегти країну. Вони не просто витруть об нас ноги, а розірвуть на частини» – рингтон «Медведєв»…

Еволюція класичного російського понторізства. «Мы сейчас всех на колени. Повторим. У нас ядерная бомба и «Искандеры». Бойтесь нас!»… 

Але… 

Від «не дражніть російського ведмедя» і «демонтажу України як держави» до «хоча б просто уникнути трибуналу» лише за 9 місяців. І це тільки початок)…

Той, хто вчора хотів «зламати» українців перебоями зі світлом, насправді вже давно поплив сам.

Навіть російська пропаганда розуміє: можна випустити в повітря сотню ракет за сто мільйонів доларів, щоб залишити якесь місто без світла на кілька днів. Але це ніяк не вплине на перебіг війни та неминучість російської поразки.

А тому головне завдання для Кремля сьогодні одне: під будь-яким соусом, але випросити, вимолити та виклянчити «переговори», а з ними – «припинення вогню». Тобто отримати оперативну паузу для відновлення, фіксацію присутності на окупованих територіях, гарантію відсутності контрнаступів і, головне, юридичної відповідальності за масові воєнні злочини…

Мушу засмутити всіх занепокоєних, які тимчасово засіли в московських ресторанах. Єдині переговори, до яких варто готуватися російській політичній верхівці, – переговори зі спеціальним прокурором про можливість покращення умов утримання під вартою в обмін на сприяння слідству та свідчення проти соратників.

Скоро.

Знову про «зберегти обличчя Путіну»

На жаль, навіть після 10 місяців війни пан Кіссінджер так нічого і не зрозумів… Ані природи цієї війни, ані її впливу на світовий порядок. Рецепт, до якого закликає ексдержсекретар, але боїться проговорити вголос, простий: умиротворити агресора шляхом принесення в жертву частини території України з отриманням гарантій про ненапад на інші держави Східної Європи.

Кіссінджер не розуміє: якщо всім потенційним «відморозкам» стане зрозуміло, що дорослих немає вдома (тобто міжнародне право не працює), це означатиме, що безпеку неядерних країн тепер зможе врятувати лише наявність ядерної зброї. І я не певен, що йому сподобається такий розвиток подій.

Усі прихильники «простих рішень» мають пам’ятати очевидне: будь-яка угода з дияволом – «поганий мир» за рахунок територій України – стане перемогою Путіна та рецептом успіху для автократів по всьому світу. Тобто лише масштабує апетити Росії, суттєво збільшить російську агресивність, мультиплікує нові конфлікти по всьому світу, зробить ракети інструментом міжнародних відносин і призведе до ери нестабільності й нової гонитви за атомом з боку неядерних держав.

Єдиний можливий шлях закінчення війни та встановлення миру лежить через повернення поваги до міжнародного права. А отже, через звільнення Україною своїх територій, відкритий судовий процес над російськими воєнними злочинцями та зобов’язання Росії до багаторічної виплати репарацій.

На щастя, із кожним днем це все більше розуміють у західних столицях по обидва боки океану: ми чуємо це від Столтенберга та Борреля, Штайнмаєра та Держсекретаря Блінкена. Це говорить про одне: час «совєтологів» і любителів у будь-якій незрозумілій ситуації принести в жертву частину Європи закінчився разом із падінням Берлінської стіни. Настав час відповідального лідерства.

К русским… изгоям…

В ночь с 31 декабря 2022 на 1 января 2023 подумайте остатками своих «коллективных мозгов», почему вас презирает мир и почему вы тупиковая ветвь человечества…